Залежність – хвороба почуттів

Залежність іншими словами — це хвороба почуттів. Отримуючи травми, ми неусвідомлено починаємо підлаштовуватися під певну модель поведінки, завдяки якій очікуємо мати сприятливі умови для комфортного існування. Але парадокс полягає в тому, що блокуючи одну сферу почуттів, ми запускаємо механізм, який у кінцевому результаті зводить нанівець увесь спектр відчуттів.

Не дозволяючи відчувати те, що природно в відповідних ситуаціях, ми відчуваємо напруження від внутрішніх обмежень і заборон, які не дають нам отримувати, серед іншого, задоволення від справжнього життя, спонукаючи людину імітувати неприродні почуття, керуючись установкою, що лякаючі нас емоції викличуть дискомфорт, з яким важко впоратися, або завдадуть шкоди.

Така практика обмежує та виснажує: наростаюче напруження від придушення власних почуттів і утримування їх під контролем, часто безперервного занепокоєння, є енергозатратним для психіки і перетворюється на нервове напруження та нервові зриви.

В таких умовах, витративши власні ресурси на утримання почуттів під тотальним контролем, залишається єдиний допоміжний спосіб додати сил і так виснаженій свідомості — це штучне підтримання обезчутливлення, яке незабаром стає єдиним прийнятним способом зняти виснажливе напруження.

Після такого перепаду у сприйнятті реальності важко повернутися до власних природних відчуттів, знаючи, що щось може працювати замість тебе і зусиль прикладати не потрібно. Тим більше, що повернувшись до тверезих почуттів, проблема не зникає.

Таким чином, вживання стає систематичним, створюючи пародію на «вирішення проблем». Насправді ж воно дає лише тимчасове полегшення, подібно до наркозу під час операції: його дія полегшує нервовій системі біль. Привикання і толерантність також зростають, погіршуючи ситуацію. В результаті людина має вже дві проблеми: вона не може залишатися тверезою через надмірну непереносимість різниці, і відповідно нерозв’язана проблема набрала неймовірних масштабів. Пружина стиснулася до межі, відчуття безвиході та відчаю надто сильне. Привикання перетворюється на хронічне, прогресуюче захворювання з супутніми симптомами, характерними для залежної поведінки, та неминучою деградацією особистості. Без допомоги спеціаліста та відповідного лікування людина приречена.